Чому люди в Середньовіччі теж страждали на депресію і вигорання і як допомагали "священники-терапевти"

Стрес і психічне виснаження - явища не нові. У Середньовіччі вони також були поширені. І мудрість тієї епохи щодо того, як боротися з вигоранням, напрочуд актуально звучить і сьогодні.

Симптоми, зазначав середньовічний богослов Іоанн Кассіян, завжди були однаковими: втома й безнадія, бажання бути де завгодно, тільки не на роботі, а також "туман у голові" - "така собі нерозумна плутанина думок", через яку його колеги почувалися бездіяльними й непотрібними та прагнули "розради сну".

Якщо ви коли-небудь переживали вигорання, виснаження чи депресію, вам можуть бути знайомі принаймні деякі з цих відчуттів.

Можливо, ви вважаєте, що такі проблеми - унікальний наслідок тиску XXI століття. Але Кассіян писав у V столітті нашої ери, а його аудиторією були не сучасні керівники, а ранні християни, які виснажилися через духовні випробування.

Чи можуть такі історії пролити світло на наші сучасні проблеми і навіть підказати спосіб їх подолання?

Саме це стверджує історик Пітер Джонс у своїй новій книзі "Самодопомога із Середньовіччя: подорож у середньовічний розум" (Self-Help from the Middle Ages: A Journey into the Medieval Mind).

У ній він захопливо описує, як "священники-терапевти" - так називає їх Джонс - допомагали своїм парафіянам подолати духовні страждання.

Його дослідження показує, наскільки поширеним протягом історії було відчуття виснаження - і саме усвідомлення цього може стати джерелом втіхи для тих із нас, хто переживає "темну ніч душі".

"У Середньовіччі є так багато мудрості", - каже Джонс. Зрештою, ми вже стали свідками появи безлічі книжок про "філософію способу життя", які черпають ідеї з праць давніх стоїків.

Можливо, настав час звернутися й до деяких середньовічних рукописів.

Загублений в Сибіру

Джонса надихнула написати цю книгу власна криза - "найхолодніша зима мого життя". З причин, які йому досі важко пояснити, він погодився на посаду завідувача кафедри історії в Тюменському університеті в Сибіру.

Температура там була настільки низькою, що після лише 20 хвилин перебування на вулиці він переставав відчувати ноги. Він важко давав собі раду з мовою і страшенно сумував за рідним Дубліном.

"Я мав досліджувати матеріали й готувати свої заняття, жити далі своїм життям, - пише він. - Але я просто не міг змусити себе щось робити".

Коли Джонс почав розробляти новий курс про сім смертних гріхів, він почав помічати відлуння власного нещастя в середньовічних текстах, які досліджував.

"Ви бачите, що вони проходили через те саме, через що проходимо ми, - каже він. - Ці відчуття завжди були однаковими, і люди завжди переживали такі кризи".

Як пояснює Джонс, сім смертних гріхів не з'являються в Біблії, а були сформульовані ранніми християнськими мислителями, зокрема Кассіяном.

Пізніше їх розвинув папа Григорій Великий, який, як пише Джонс у своїй книзі, вважав їх "ідеальним інструментом для опису проблем людського розуму". Ця система, покликана "впорядковувати й аналізувати всі думки", включала: гординю, заздрість, гнів, лінощі, жадібність, ненаситність і хіть.

До XIII століття з'явилася низка популярних посібників, які мали допомагати "священникам-терапевтам" знаходити найкращі способи допомогти своїм парафіянам подолати ці проблеми під час сповіді.

"Коли дивишся на ці матеріали, картина дуже нагадує терапію, - каже Джонс. Замість того щоб повчати людей, "вони заохочують до розмови, яка є дуже глибокою і тонкою - вона допомагає докопатися до суті".

Аcedia - відсутність любові, духовна порожнеча

Сьогодні ми часто пов'язуємо лінощі з навмисною бездіяльністю чи прокрастинацією, але середньовічні автори розуміли емоційну порожнечу, яка стояла в основі цього стану.

У ті часи це називали acedia - стан, який охоплював "відсутність любові, параліч турботи, духовну порожнечу", пише Джонс.

"Це коли все, що раніше наповнювало ваш день світлом, тепер залишає вас холодними й байдужими".

Джонс каже, що знайшов сильний відгук у рукописі XIII століття, який був у бібліотеці в Триніті-коледжі в Дубліні.

Автор описує acedia як стан, коли ти "стоїш посеред стрімкої річки, обличчям до течії, вода піниться й б'є по ногах, але у тебе не має сил рухатися вперед".

Тим часом твори "Архіпоета" - анонімного автора XII століття з Німеччини - описують величезне розчарування від його роботи чиновником. Його скарги могли б відгукнутися і будь-якому сучасному керівнику.

"Його вірші були про нескінченну роботу на марній посаді, яку він вважав дріб'язковою і безглуздою, - про те, як він віддає всього себе, працюючи на межі виснаження".

Джонс далеко не єдиний історик, який помітив ці паралелі між середньовічними та сучасними недугами.

У своїй книзі Exhausted ("Виснажені") історик культури (а також коуч для керівників) Анна Катаріна Шаффнер проводить прямий зв'язок між acedia, яку описували середньовічні християни, і сучасним вигоранням.

Серед симптомів цього стану, за її словами, були, зокрема, схильність "заїдати" емоції та шукати бездумних розваг замість занять, які мають справжній сенс.

"Це класичне замкнене коло: люди, які страждають від acedia, дедалі менше здатні медитувати й розмірковувати про духовні речі, а їхні невдалі способи відновити енергію ще більше погіршують їхній стан", - пише вона.

"У цьому сенсі вони нічим не відрізняються від нас - виснажених людей XXI століття, які через вигорання вдаються до безлічі подібних непродуктивних способів втечі від проблем".

Тернисті поля й могутні гори

То як середньовічні люди давали собі раду? Автор рукопису з бібліотеки Триніті-коледжу пропонує завуальовану біблійну алюзію.

"Подобається вам це чи ні, але євусеї живуть у ваших володіннях, - пише він. - Ви можете підкорити їх, але не можете винищити".

Як пояснює Джонс, євусеї - це давній народ, який колись захопив Єрусалим і якого було неможливо повністю вигнати.

Таким чином автор радить людині, яка страждає від acedia, навчитися жити зі своїми почуттями, а не боротися з ними.

"Трактат про чесноти й пороки" Вільяма Перальда пропонує схожий підхід.

"Він радив пам'ятати, що поле, яке заросло терням, одного дня дасть плоди", - пише автор.

Щоб змінити спосіб мислення, Перальд радить знайти "міцну гору" - певну вищу мету, яка допоможе пережити складні часи.

"Вам потрібна підтримка і сила від когось, кого ви любите, або від чогось, що ви любите, щоб пройти через це, - пояснює Джонс. - Якщо ви вірите в те, що любите, зрештою воно повернеться до вас".

Джонс побоюється, що в повсякденній розмові, без ваги й глибини оригінальних джерел, "ці ідеї можуть звучати банально". Але його перекази напрочуд нагадують сучасні методи лікування вигорання та інших емоційних проблем.

Наприклад, терапія прийняття і відповідальності (Acceptance and Commitment Therapy, ACT) закликає нас визнавати власні емоції, не намагаючись їх змінити.

Окрім того, що ми вчимося приймати ці переживання, нам радять визначити власні цінності й робити усвідомлені кроки, щоб жити відповідно до них.

Додайте до цього кілька середньовічних образів - поле, заросле терням, і могутню гору - і отримаєте щось дуже близьке до рецепта Перальда, якому вже 800 років.

Можливо, найважливіше, чого ці середньовічні мислителі можуть нас навчити, - це сила самопрощення. Це ще одна тема, яка часто повторюється в сучасній психотерапії.

Джонс звертає увагу на твори XII століття Бернарда Клервоського - одного із співзасновників ордену тамплієрів.

"Він порівнював хороше життя з бігом пересіченою, нерівною місцевістю і казав, що кожен, хто біжить достатньо довго, неодмінно впаде або спіткнеться, - пояснює Джонс. - У всіх нас бувають моменти, коли ми повністю втрачаємо напрямок".

За його словами, велике заспокоєння дає саме усвідомлення того, що ти не самотній у своїх стражданнях: якою б не була твоя проблема, люди протягом тисячоліть переживали схожі відчуття.

"Втішає, що потягом історії були люди, які проходили через те саме", - каже він.