"Ракета летить у напрямку пляжу Ібіца". Як зараз відпочивають в Одесі під обстрілами

Не відпочивав на морі кілька років. Тому коли з'явилося вільних три дні - вирішив поїхати в Одесу. Хотілося перезавантажитися, змінити картинку. Це вдалося - не завадили постійні обстріли та величезна кількість людей навколо. А здивували ціни і ставлення туристів до постійної небезпеки.

Дорога з Києва зараз чудова — трасу підлатали, асфальт майже всюди хороший. Правда, бензин нині "кусається". Навіть за скромної витрати палива подорож туди-назад із Києва обійшлася десь у 6 000 грн.

А тепер про саму Одесу. Якщо коротко: Одеса зараз - це дуже, ну просто дуже дорого.

За три дні на двох ми залишили там близько 1 000 доларів, і це при тому, що ми не шикували, а трималися впевненого "середнього класу". Житло забронювали через Airbnb (так на 300 грн за ніч дешевше) біля порту та парку Шевченка за 2700 грн на добу. До центру чи пляжу звідти — десь пів години пішки.

З їжею взагалі окрема історія. Середній чек на двох "просто нормально перекусити" — близько 2000 грн.

Закуски стартують від 500 грн, основні страви — близько 1000 грн. Якщо хочете випити кави з десертом — готуйте 1000 грн. І попри такі ціни, всюди аншлаг.

У топові заклади, на кшталт "Татарбунарів" Алекса Купера чи "Дачі" Савелія Лібкіна, ввечері просто так з вулиці не потрапити — треба бронювати заздалегідь. І навіть не за день.

Але найбільше вражає контраст. З одного боку — курорт світового рівня за рівнем цін, а з іншого — постійна небезпека.

Обстріли тут суб'єктивно частіші, ніж у Києві: сирени волають по 4–6 разів на день і вночі так само. Місто сильно побите, особливо район біля порту.

Кожного дня гинуть люди.

Але на пляжах — яблуку ніде впасти. При тому, що кожен день нові обстріли й жертви.

Місцеві пабліки детально ведуть трансляцію: "Ракета летить у напрямку пляжу Ібіца". І люди на сусідньому пляжі біля дельфінарію "Немо" такі: "О, ну це ж на Ібіцу, це не до нас!"

А там відстані — якихось чотири кілометри максимум.

Укриття на пляжах є, але до них іти хвилин десять, тому всі просто стоять і дивляться на ракети в небі.

Коли під час одного жорсткого обстрілу ми інстинктивно спробували кудись втекти, наших зусиль вистачило рівно до найближчого бару під солом'яним навісом. Оце сховалися, так сховалися — чистий психологічний захист з пальмового листя!

До речі, про пляжі. Цього року багато з них відкрили офіційно.

Міни вже не так лякають, бо вздовж берега стоять хвилерізи, які їх затримують. Народу — тьма: від немовлят до літніх людей. Багато чоловіків, так, бо виїхати кудись далі може далеко не кожен.

Оренда лежака коштує 200 грн у будні та 300 грн у вихідні — за ці гроші отримуєш парасольку, столик, доступ до душу, роздягалень та офіціанта прямо до лежака.

Ну і класика: пляжем носять кукурудзу, рапани та пахлаву. Зараз усе працює за схемою "все по 100" (менше 100 грн нічого немає). Ще деталь — майже всі місцеві розмовляють російською мовою.

Ми також з'їздили в Санжійку. Там з'явилися симпатичні глемпінги, барчики та сходи до води через крутий обрив.

Але оскільки там немає пірсів, море відкрите, міни можуть легко доплисти до берега, тому лізти у воду там зовсім не хотілося.

Звісно, зайшли й на Привоз. Асортимент неймовірний, ціни як у Києві, але фрукти через сонце набагато солодші. Зараз в Одесі сильний тренд на локальні "фішки" та бессарабську кухню: всюди пропонують форшмак, закуски з помідорів мікадо та інші "одеські спеціалітети". Вони зробили з цього чудовий бренд.

А вечорами центр міста часто занурюється в темряву через вимкнення світла. Вулиці гудуть генераторами, що навіває спогади про київську зиму. І посеред цієї темряви під звуки сирен або роботи ППО вуличні музиканти продовжують грати свою музику.

А крім іншого, молодь на Дерибасівській з мітингом на підтримку Михайла Федорова.

Одеса, як завжди, чудова та атмосферна, попри всі реалії.