"Ми захищали своїх, а тепер свої ж нападають на нас". Як мобілізація сварить українців

Василь Крупич знає, що таке воювати за Україну.

Він згадує запеклі бої на Донбасі. Під шквальним вогнем росіян кулеметник то молився, то плакав, але продовжував битися - і вижив.

Та в грудні минулого року, вже як служив у тилу, Крупич сам став жертвою нападу - і не росіян, а своїх.

Під час мобілізаційного рейду його патруль зупинив двох чоловіків для перевірки документів.

За словами Крупича, ті відмовилися їх показати й кинулися тікати. Коли військові наздоганяли їх, один з чоловіків кілька разів ударив Крупича ломом.

Після цього він провів у лікарні шість тижнів.

"Він зламав мені ребро. Я лежав і не міг дихати", - згадує ветеран в одному з нещодавніх інтерв'ю.

"За що ми тоді воювали, якщо тепер військових можуть просто побити?"

Хвиля нападів

За словами військового омбудсмена, напади на працівників територіальних центрів комплектування (ТЦК) стали "регулярними" і перетворилися на "серйозну проблему".

Україна вже п'ятий рік веде повномасштабну війну з Росією, і мобілізувати нових людей стає все складніше.

Про це в Україні не люблять говорити, побоюючись, що такі історії використає російська пропаганда.

Втім, останній звіт Національної поліції зафіксував понад 600 нападів на працівників ТЦК. Правоохоронці попереджають: рівень агресії лише зростає.

Випадків, коли військовослужбовці ТЦК гинуть від нападів, стає все більше. так сталось у Львові у грудні минулого року, ще один тривожний сигнал пролунав у квітні, коли одразу кількох працівників ТЦК поранили ножем. Один з них загинув. У Харкові таке сталось у червні.

А вже цього місяця у Львові близько 200 людей оточили працівників ТЦК під час спроби затримати чоловіка, якого підозрювали в ухиленні від мобілізації. Натовп перекинув і розтрощив службовий автомобіль.

Ця історія стала однією з головних тем українських медіа, а президент Володимир Зеленський вперше публічно засудив напади на військових ТЦК.

Та невдовзі суспільну увагу привернула інша гучна подія: Зеленський звільнив міністра оборони Михайла Федорова через розбіжності з головнокомандувачем ЗСУ.

У результаті спроби реформувати систему мобілізації фактично поставили на паузу.

Події у Львові лише показали, наскільки гостро ця проблема потребує вирішення.

"Бусифікація"

Причини, через які люди чинять опір мобілізації, різні.

Хтось просто боїться потрапити на фронт - сьогодні майже в кожного є знайомий, який загинув або отримав тяжкі поранення. Інші не хочуть іти на війну, кінця якої поки що не видно.

Остання помітна хвиля добровольців була наприкінці 2023 року, коли Україна почала контрнаступ на південному сході. Але цей ентузіазм швидко згас.

Саме тоді, вважає опозиційний депутат Олексій Гончаренко, почалася "жорстка мобілізація".

На його думку, саме вона стала головною причиною нинішнього суспільного невдоволення.

"Працівники ТЦК буквально полюють на людей на вулицях і часом вдаються до досить жорстких методів", - каже депутат.

"Насильство породжує насильство. Це величезна проблема, і далі буде тільки гірше".

З цим погоджується й військовий аналітик Іван Ступак.

"На фронті катастрофічно бракувало людей, втрати були постійні, - згадує він. - Їх треба було компенсувати, і тоді почалася "бусифікація"".

Так в Україні називають практику, коли представники ТЦК затримують чоловіків просто на вулицях, садять їх у мікроавтобуси й везуть до ТЦК для оформлення мобілізації.

"Коли потрібно терміново набрати ще п'ять тисяч людей, їх починають просто хапати. А якщо людина чинить опір, усе нерідко закінчується бійкою просто посеред вулиці".

Історія доцента

Втім, майже на кожну історію про напад на працівників ТЦК припадає інша - про насильство з боку самих ТЦК.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини повідомив, що лише за минулий рік отримав понад шість тисяч таких скарг - удвічі більше, ніж у 2024 році.

Люди скаржаться на побиття, незаконні затримання та неналежні умови утримання в центрах комплектування.

Доцент університету Кирило Огданський досі не може стримати емоцій, коли згадує про те, що сталося з ним у Дніпрі торік у листопаді.

Доцента, який не підлягає мобілізації, на вулиці зупинив чоловік у цивільному, щоб перевірити військово-облікові документи.

За словами Огданського, працівники порушили встановлені правила, адже такі перевірки мають проводитися в присутності поліції.

Він заявив, що дії патруля були незаконними.

Після цього його побили.

"Один вибив телефон у мене з рук, двоє ззаду заштовхали мене в автобус. Коли я запитав, що відбувається, один почав бити мене по голові. Кілька разів ударив в ніс", - розповідає Огданський.

Найбільше йому запам'яталася погроза негайно відправити його на передову.

"Він сказав: "Зараз подзвоню командиру - і поїдеш у Покровськ"".

Натомість доцент опинився в лікарні, де провів два тижні з підозрою на травму шиї та величезними чорно-фіолетовими синцями під очима.

Він подав офіційні скарги, але довго вагався, чи варто розповідати про це публічно.

"Російська пропаганда дуже активно використовує такі історії. Але проблема існує", - пояснює Огданський.

"Якщо всі мовчатимуть, як це припиниться? Я розумію проблему мобілізації, але жоден посадовець не має права так поводитись".

"Ми захищали своїх, а тепер свої нападають на нас"

Василь Крупич пережив на війні справжнє пекло.

У перші дні повномасштабного вторгнення він добровільно пішов на фронт і брав участь у найважчих боях.

На його шиї витатуйовані слова: "Слава Збройним силам України".

Він пишається своєю службою, але зізнається: його досі переслідують кошмари.

Коли російський FPV-дрон атакував його автомобіль, Крупича тяжко поранило, але він зміг врятувати побратима. Ще двоє згоріли в нього на очах.

Тому, говорячи про напади на працівників ТЦК, він ледве стримує емоції.

І справа не лише в тому, що це сталося особисто з ним - судовий розгляд цієї справи ще триває.

Найважче для нього - бачити, як сьогодні дехто робить усе можливе, щоб уникнути того, через що довелося пройти йому самому.

"Ми виконуємо свій обов'язок. Ми воювали, захищали своїх, а тепер свої ж нападають на нас".

На запитання, що могло б спонукати людей іти служити добровільно, а не з примусу, Крупич відповідає: потрібно збільшити виплати військовим.

Після цього лише знизує плечима.

"Інакше не можна. Наших хлопців треба міняти. Але добровольців немає", - каже він.

"Ніхто не хоче помирати".

Що далі

За шість місяців на посаді міністра оборони Михайло Федоров встиг розпочати реформи, які мали допомогти подолати кризу мобілізації.

Насамперед йшлося про заохочення людей до військової служби: контракти з фіксованим строком для новобранців, можливість тимчасово не повертатися до армії після завершення першого контракту та підвищення виплат, особливо для тих, хто виконує найнебезпечніші завдання.

Втім, реформа була лише на початковому етапі. До змін у системі мобілізації справа ще не дійшла, коли Федорова відправили у відставку.

Серед пропозицій, які обговорювалися, - передати проведення мобілізаційних рейдів поліції, працівники якої менш особисто залучені до цього процесу. Також ішлося про обов'язкову підготовку для працівників ТЦК та психологічний відбір.

Українська влада вже відкрито визнає, що проблема існує.

Та нині країна має лише виконувача обов'язків міністра оборони. А дієвого рішення кризи мобілізації досі немає.